майк кауфман-портніков: «я музикант Всесвіту»

Як це, бути музикантом у Києві, який це стиль життя?

  • Я не знаю, я не музикант у Києві, я музикант Всесвіту. Я не розумію, що таке музикант у Києві, як і всюди. Музикант — це стиль життя. Музикант — це світосприйняття, і музикант — це неможливість жити якимось іншими життям. Справжній музикант. Але там стільки варіантів, стільки прошарків. Для мене це просто життя, як воно є. І Всесвіт, він дуже маленький, і Земля — маленька, от і все. А як саме в Києві – не відповім.
  • Єврейська клезмерська музика, як зробити її сучасною та цікавою для молоді?
  • Дуже цікаве питання. По-перше, тому, що я не дуже клезмерський музикант, якщо ми розглядаємо клезмерську музику, як окремий жанр, тому, що в перекладі «клезмер» — це вже музикант, і це тавтологія. Не клезмерський музикант, не музикальний — це дурня якась. Але це жанр. Клезмерська музика, як колись це було, — дійсно окремий жанр, який не поєднувався з роком чи джазом, чи з симфонічною музикою, чи з народною. Клезмерський — це окремий, можна сказати, прикладний жанр для весілля і похорон, як і українські музики для весілля і похорон, але на сьогодні в ХХI сторіччі клезмерська музика, саме з такою назвою, поєдналась зі всіма жанрами.
  • Мені здається, що коли це дійсно талановито, і коли це дійсно йде від серця, а не тому, що так склалося, це завжди цікаво. Мені пощастило, завдяки моїм друзям, вперш за все зі Львову, познайомитися ближче з нею. При тому, що я з музичної родини, і мій дядько займався першим єврейським ансамблем, естрадним. За радянські часи було два єврейські ансамблі: один був камерний, а другий був естрадний. Музичним керівником естрадного був саме мій дядя. І потім, коли ми зустрілись з таким апологетом єврейської культури, як Псой Короленко, з’ясував, що вони були знайомі в той час, колись! Це дуже цікаво, як все переплітається і сплітається в житті.
  • Але якою мала б бути автентична клезмерська музика, я дізнався у Львові, коли Саша Соміш познайомила мене з Аліною Івах і з певним прошарком, який замислюється над тим, як би мала тоді звучати клезмерська музика, і як їй треба звучати зараз. Це Фіма Чорний, перш за все. Це дуже цікаво, але я можу це слухати хвилин двадцять, на двадцять першій мені вже не дуже цікаво. В мене починає звучати своя музика, і, оскільки я композитор і піаніст, то це для мене найголовніше, щоб починало звучати моє. Тобто, стандарт, що виводять, як творчість – мені це не цікаво. А коли я просто розмовляю мовою джазу, і в мене переплітається єврейська тема, українська, джазова, а воно все дійсно так і переплетено, це дуже цікаво. Гершвін американський музикант єврейського походження. Як казав Тев’є-молочник: “Я руська людина на українській землі єврейського походження”. Гершвін — одеського походження, тобто він українець і єврей, американець, джазмен, і при цьому всі його мелодії блюзові, але на єврейському корінні. Таке поєднання мені дуже цікаво. Але йти до витоків, увійти до того джерела, звідки це пішло — необхідно. Це важливо і прекрасно, що є такий Фіма Чорний, який здобуває ці джерела і показує.
  • Чи згодні ви з тим, що Україна — плодючий грунт для єврейської культури та клезмерською музики зокрема?
  • Я думаю, що Україна — це держава, в якій всі народи, що тут живуть споконвічно, знаходяться у плідному ґрунті. Поки сюди не втрутилися лапи, іншими словами я не можу це назвати, і ці лапи не зараз втрутились, вони втрутились тоді, у далекому 17-му році, але не в 2017, а в 1917. Мені пощастило прочитати, що занотовано цими лапами ще “шановним” Володимиром Леніним. Він написав, що Україна не має існувати, і треба зробити все, щоб її не було. Я це читав, написане його рукою. Стало логічним все, що відбувалося далі: знищення України, українців, євреїв. Державу не змогли знищити, і ми ще маємо навчитись, як боронити і як оберігати свою державу Україну.
  • Мені здається, що українці і євреї мають абсолютно спільну долю. І коли ми розуміємо, що вона у нас спільна, а не граємо на оці «лапи», які постійно намагаються нас посварити, ми сильні. Нас намагалися зробити другорядними, другосортними, перш за все, у культурному просторі, наші мови виставити кумедними, нашу творчість зробити підпорядкованою. Колись така шутка була за радянські часи, саме шутка, не жарт, бо я це жартом не вважаю, це штучна шутка, що спілку композиторів треба приєднати або до Біробіджану, або до Тель-Авіву. Якби їм сказати, що хлопці ви ж нібито єврейські композитори, вони б відповіли, як колись відповів Троцький, що він не єврей, він – інтернаціоналіст. Так оцей інтер, що в музиці, що в народах, може бути, коли ти плекаєш своє; любиш, кохаєш… тоді ти будеш поважати інших. Якщо ти себе не поважаєш, ти не можеш поважати інших, якщо ти себе не любиш – любити інших неможливо. В тебе немає тих м’язів, струн любові, немає на чому грати.

Фотографії: із архіва Майка Кауфмана-Портнікова

Admin Автор:

Обсуждение закрыто.